Як свідчить аналіз етнографічних джерел, українське весілля кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. поділяється на три цикли: передвесільний, весільний та післявесільний. Невід’ємним компонентом першого стало дошлюбне спілкування молоді, яка знайомилася на полонині, в колибах, на вечірках.Паралельно батьками потенційного молодого обговорювалася кандидатура майбутньої невістки. Звичаї і традиції на Бойківщині мали найбільший авторитет. Доказами цього є шлюби, укладені батьками. Батьки молодих при обранні подружньої пари синові чи доньці керувалися в першу чергу господарсько-майновими аспектами, при цьому дотримуючись приписів щодо соціально-вікової рівності майбутньої пари. У разі досягнення консенсусу (в окремих ситуаціях і без нього) відбувалося сватання. Локальною особливістю цього обряду на Бойківщині була видозміна його назви: на Сколівщині – “сватанки”, на Старосамбірщині – “згодини”, “зальоти”, у закарпатських бойків – “токма”, “пець важити”, а також поділ його на окремі етапи: 1) засилання сватів, 2) обговорення особливостей надання посагу.

Хрестикові зґарди є одними з найдавніших нагрудних гуцульських прикрас. У текто­нічному відношенні — це складна композиційна система, яка об’єднує один або кілька ритмічно-пластичних рядів різнотипних солярних знаків, нанизаних на “ретізки”, ремінець тощо, розміщених між собою на віддалі “переліжок” і з’єднаних “чепрагами” . Композиційним центром часто виступає більший за розмірами рівносторонній хрест, що об’єднує всі інші, іноді щораз менші хрестики.

Окрасою Українських Карпат є Чорногірський гірський масив, що складається із цілої системи гірських хребтів, які сформувались під впливом останнього льодовикового періоду. Головний Чорногірський хребет Українських Карпат складається із шести найвищих гірських вершин висотою понад 2000 м над рівнем моря: Говерла (Говирла), Бребенескул (Бербенєска), Піп Іван (Попіван), Петрос, Гутин Томнатик і Ребра.

ЗБРУЦЬКИЙ ІДОЛ - слов'янський кам'яний ідол, знайдений біля села Гусятин в річці Збруч (притока Дністра) у 1848 році. Ідол являє собою чотиригранний стовп висотою 2,67 м, висічений з сірого вапняку.

Гуцульський кінь, іноді Гуцулик або Гуцул — аборигенна гірська порода свійських коней, яка розповсюджена в Карпатах та у багатьох країнах Східної Європи, належить до світового генофонду. В 1979 році гуцульські коні одержали статус реліктової породи і були взяті під охорону. Свою назву ця порода коней отримала від назви «гуцулів» — субетносу українців, що живуть у гірських районах Івано-Франківської і Чернівецької областей та в Рахівському районі Закарпатської області.