Ян Амос Коменський жив і творив в XVII столітті, столітті, який знаменний в історії Європи, і в історії Чехії зокрема, як століття відкритої боротьби між феодалізмом і розвиваються капіталістичними елементами

Пам'ятник борцям за волю України. 
Село Новосілка, Заліщицький район, Тернопільська область.

Цей чарівний Івано-Франківськ.

Бій на світанні, сонце і дим.
Мало хто знає, що ж буде з ним.
Що буде завтра в юних думках –
В когось надія, а в кого страх..

Побажаємо нашим захисникам вдалого дня 

Побут, деталі національного костюму гуцулів, околиці та краєвиди Карпат майже столітньої давнини залишаються сьогодні хіба у пам’яті та розповідях старожилів. За цей час встигло змінитися дуже багато, а історичну спадщину, що відійшла у минуле, можемо втратити, спершу забувши про неї.

Кухонне начиння, ткацьке приладдя чи кілька полотен у бабусі на даху, на жаль, не можуть відтворити і передати дух епохи. Але потримавши це у руках і подивившись кілька фотографій нижче, можна відчути, як багато води втекло у карпатських річках, і якою багатою є наша культура та історія.

Як свідчить аналіз етнографічних джерел, українське весілля кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. поділяється на три цикли: передвесільний, весільний та післявесільний. Невід’ємним компонентом першого стало дошлюбне спілкування молоді, яка знайомилася на полонині, в колибах, на вечірках.Паралельно батьками потенційного молодого обговорювалася кандидатура майбутньої невістки. Звичаї і традиції на Бойківщині мали найбільший авторитет. Доказами цього є шлюби, укладені батьками. Батьки молодих при обранні подружньої пари синові чи доньці керувалися в першу чергу господарсько-майновими аспектами, при цьому дотримуючись приписів щодо соціально-вікової рівності майбутньої пари. У разі досягнення консенсусу (в окремих ситуаціях і без нього) відбувалося сватання. Локальною особливістю цього обряду на Бойківщині була видозміна його назви: на Сколівщині – “сватанки”, на Старосамбірщині – “згодини”, “зальоти”, у закарпатських бойків – “токма”, “пець важити”, а також поділ його на окремі етапи: 1) засилання сватів, 2) обговорення особливостей надання посагу.

Хрестикові зґарди є одними з найдавніших нагрудних гуцульських прикрас. У текто­нічному відношенні — це складна композиційна система, яка об’єднує один або кілька ритмічно-пластичних рядів різнотипних солярних знаків, нанизаних на “ретізки”, ремінець тощо, розміщених між собою на віддалі “переліжок” і з’єднаних “чепрагами” . Композиційним центром часто виступає більший за розмірами рівносторонній хрест, що об’єднує всі інші, іноді щораз менші хрестики.

Окрасою Українських Карпат є Чорногірський гірський масив, що складається із цілої системи гірських хребтів, які сформувались під впливом останнього льодовикового періоду. Головний Чорногірський хребет Українських Карпат складається із шести найвищих гірських вершин висотою понад 2000 м над рівнем моря: Говерла (Говирла), Бребенескул (Бербенєска), Піп Іван (Попіван), Петрос, Гутин Томнатик і Ребра.

ЗБРУЦЬКИЙ ІДОЛ - слов'янський кам'яний ідол, знайдений біля села Гусятин в річці Збруч (притока Дністра) у 1848 році. Ідол являє собою чотиригранний стовп висотою 2,67 м, висічений з сірого вапняку.

Гуцульський кінь, іноді Гуцулик або Гуцул — аборигенна гірська порода свійських коней, яка розповсюджена в Карпатах та у багатьох країнах Східної Європи, належить до світового генофонду. В 1979 році гуцульські коні одержали статус реліктової породи і були взяті під охорону. Свою назву ця порода коней отримала від назви «гуцулів» — субетносу українців, що живуть у гірських районах Івано-Франківської і Чернівецької областей та в Рахівському районі Закарпатської області.

Калита — традиційний обряд, який відзначають в Україні. Має прадавні язичницькі корені. Це світлоносне свято на терені Правобережної України, яке щороку відзначають під час переходу осені на зиму. За старим стилем воно припадало на останній день осені, початок 30 листопада. Уособлює ті природні зміни, які відбуваються наприкінці року.

Країна басейну: Україна

Область: Івано-Франківська

Витік: г. Буштул

Гирло: Дністер (біля Галича)

Довжина: 122 км

Площа басейну: 1 580 км²

Притоки: Молода, Чечва (ліві)

Лімниця (Ломниця) — річка в Україні, в межах Рожнятівського, Калуського і Галицького районів Івано-Франківської області. Права притока Дністра (басейн Чорного моря). Воду використовують для водопостачання, ставки — для риборозведення.

Лімниця бере початок з джерел на північних схилах гори Буштул у Ґорґанах, на висоті близько 1150 м. Тече переважно на північний схід. Впадає у Дністер біля села Шевченкове. У нижній течії рухається територією Галицького національного природного парку. На річці: смт Перегінське та місто Калуш.

Слобожанщина

Cлово "Бог" найдавнішого походження: вихідний корінь легко виявляється в санскриті, де "bha" означає: "зірка", "сузір'я"; "світило", "сонце", а "bhaga" — "щастя", "добробут"; "краса", "любов". Звідси і дв.-руське слово "багатство" як вираз надбання і щастя (в подальшій інтерпретації — дароване Богом).Спочатку давньоарійський корінь bha поєднував у собі значення "світла" і "мови". За розвідкою відомого мовознавця і міфолога Олександра Опанасовича Потебні (1835-1891), саме від давньоіндійської кореневої основи "bha", в значенні "мова" були створені багато дв.-руських слів з коренем "ба": "баїти" — "говорити", "колисати", "баюн", "бас" — "низький голос", "басити", "байка", "басма" — "замовляння", "Бахарь" — "говорун", "балагурити", "балагур". Звідси ж такі старовинні, що вийшли з ужитку дв.-руські слова, що означають "красу", як "баса" — "краса", "баской" — "гарний". "Бха" або "Бхо" є і в давніх текстах "ВК" — "БО". Приклад: "ДажьБо" або "ДаженьБо".

Поняття "Бог" настільки архаїчне, що стало популярним вигуком "Боже мій", "Заради Бога!", що повністю співпадає з давньоіранським «Baga radii!». "Baga" — один з першобогів Адітьїв і безумовно Сонцебог. У результаті — кажучи «Бог», ми маємо на увазі «Сонце», і кажучи «Сонце», ми говоримо «Бог».

Снігові баби здавна відомі на Русі. Джерела стверджують, що дитяча забавка споруджувати снігову бабу — явна спадщина тих часів, коли зі снігу ліпили ідола, який представляв Велику Мати Марену в її зимовій іпостасі. З нею ж пов'язують вираз «Матінка-Зима».

Микуличин — село в Івано-Франківській області, розташоване в долині річки Прут, за 18 км від Яремче. Микуличин — одне з найбільших в Україні сіл протяжністю 44 км, а також найстаріших поселень, про які згадано документально у 1412 році. Микуличин був найбільшим населеним пунктом тодішньої Польщі. Я.Фальковський в своїй праці “Західне пограниччя Гуцульщини” подає назви 46 присілків Микуличина згідно урядового документу 1856 р.

В найдовшу ніч, (що чекає нас 21 грудня), природа наче завмирає. Вважалося, що в цей час злий Корочун — темне слов'янське божество, з'їдає сонце.

Так виглядали українці 100 років тому

Літо

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон.
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

(с) Ліна Костенко

Різні народи використовували персні як амулети проти демонів, відьом та привидів.  Чоловік, який мав опускати покійника в могилу, отримував від його родичів мідний перстень, який слід було носити на правій руці аж до кінця поховального обряду. Перстень начебто оберігав цю людину від переслідувань неспокійної душі померлого.

Ініціативна група івано-франківських митців і журналістів організувалися для допомоги прикарпатським воякам, що зараз перебувають у зоні АТО.

Для того, щоб закупити для батальйону«Айдар» і 5 батальйону територіальної оборони Прикарпаття необхідну амуніцію ливарник Всеволод Бажалук передав на благодійну акцію 100 власноруч вилитих гуцульських зґардів, які в кінцевому результаті повинні стати бронежилетами, касками, розгрузками, ліхтарями для солдат.

Зґарда - це давній гуцульський оберіг, зроблений переважно у формі хреста або круглого медальйона із зображенням Христа чи Матері Божої.

Аркан - гульський народний чоловічий танець, за легендою - швидкий танець легенів, які зійшли з гір.

Мальовнича Україна

Серед страв Святої Вечері на першому місці стоїть кутя — варена пшениця з медом, маком та горіхами. Деякі дослідники народних звичаїв вважають, що кутя — це відголосок давніх братолюбних столів, які влаштовували у дні поховання мучеників за Христову віру. Пшениця як зерно щороку оживає, тому є символом вічності, а мед — це символ вічного щастя праведників у небі.

Гуцульське весілля

Гуцульське весілля, як казка. Навіть в теперішній час гуцули дотримуються своїх традицій. Вони й досі вдягаються у національний одяг, прикрашають своїх коней. В день весілля нареченого і наречену супроводжують бояри, дружби, дружки, світилки, свати, старости. Весілля повне веселих і жалібних пісень, танців, ігор, забав, жартів, дотепів.

Гуцульська хата

Івана Купала

В давнину, ще до приходу християнства, люди свято Івана Купали пов’язували з літнім сонцестоянням, яке за старим стилем календаря припадало на 20-21 червня. З прийняттям християнства, люди не відкинули свято Івана Купали, а навпаки, приурочили цей день, до дня Івана Хрестителя, який за старим стилем припадає на 24 червня. Але за новим стилем календаря день Іоанна Хрестителя припадає на 7 липня. Зазнавши зміни через багато років, свято Івана Купали втратило свій справжній астрономічний час, який доводиться спочатку на літнє сонцестояння.

Зґарди - є однією з найменш досліджених типо­логічних груп гуцульського мосяжництва

Хрестикові зґарди є одними з найдавніших нагрудних гуцульських прикрас

Ніжний до рідного, безжальний до ворожого

Моя рідненька

..Нема нам щастя — мусить бути чудо.

Ще ми постанем зі своїх руїн .

Мене не можуть люди не почути —

душа в мені розгойдана як дзвін!

Скликаю вас. Над цим не владен ворог.

Почуйте слово з-під мого пера!

Простіть мені, що знову б'ю на сполох.

На Благовіст ще, люди, не пора.

© Ліна Костенко, "Берестечко"

Ворохта

Спокійний, самотній, сідав десь на ґанку порожнього дому й дивився, як будувалась ніч. Як вона ставила легкі колони, заплітала сіткою тіней, зсувала й підносила вгору непевні, тремтячі стіни, а коли все се зміцнялось й темніло, склепляла над ними зоряну баню.

Михайло Коцюбинський. Intermezzo

Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї

Гуцули з с. Жаб'є

Історія народної вишивки в Україні йде коренями в сиву глибину століть. Дані археологічних розкопок і свідчення мандрівників і літописців підтверджують, що вишивання як вид мистецтва тут існує з незапам'ятних часів. Вишивкою, за свідченням Геродота, був прикрашений ще одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, датовані VІ ст., при дослідженні показали ідентичність не тільки з одягом, але і з вишивкою українського народного костюма XVІІІ-XІX ст. Арабський мандрівник X ст. у своїх розповідях про русів згадує, що вони мали вишитий одяг. На жаль, пам'ятки української вишивки збереглися тільки за останні кілька століть, але навіть цього досить, щоб з'ясувати, що елементи символіки орнаментів української вишивки збігаються з орнаментами, які прикрашали посуд давніх жителів території України періоду неоліту, трипільської культури.

Сибірський хаскі

Revolution in Ukraine

Здригається від болю Україна.

Кроваві сльози ріками шумлять.

На Сході знов загинула дитина

І мати з батьком. Поруч. Ніби сплять.

Їх вбило “градом”. Не з крижин,

З металу. Осколки рвали тіла на шматки.

В очах застигли крапельки зневаги.

Так підло. Зранку. Без оголошення війни.

Невже не досить людям стільки горя?

Невже до краю випите добро?

Ви – окупанти. Серце із металу.

Й життя обірване для вас уже ніщо.

Ти обстріляєш. Ти ляжеш тихо спати,

Й крізь сон побачиш стомлене дитя.

І підійде воно, й загляне тобі у вічі

І запитає: “Де моє життя?

Чому так рано я пішов до Бога?

Чим завинив? Кого я прогнівив?

Я так хотів лиш бути лікарем чи музикантом

Навіщо мріям крила перебив?”

Заплаче тихо гарячими сльозами.

І піде до стривожених батьків.

Війна – це біль. Нікого не пощадить.

Не треба руйнувать дитячих мрій!

 Хлопчик з притулку отримав у подарунок від Червоного Хреста порцію неймовірного щастя - нові черевики.

Творці мультфільму "Том і Джеррі" - Вільям Ханна і Джозеф Барбера

Війна, війна! І знов криваві ріки! І грім гармат, і шаблі дзвін. Могили, сироти, каліки І сум покинутих руїн. 

© Олександр Олесь

Міжнародний аеропорт Шоуду

Швейцарія